Ігор УРСЕНКО
переклад Микола Корнищан
Крепість Клеопатри
(генетичне викриття
з релігійними та науковими даними)
Пусіту Ж. Коньо знайшли мертвою, у тій же маленькій кімнаті, де вона прожила всі 33 весни своєї людської конфігурації. У вітальній інтимності 24 квадратних метрів існував і я мимохідь. І тільки один раз, так би мовити. Але занадто пізно, і, очевидно, уже неможливо щоби наші думки (і, звичайно, тіла!) могли б спілкуватися нудними наземними частотами.
У своїй підозрілій на деталі доповіді, удачливий ( о, скільки б я не дав, коли отоді знаходився б на його місці) міліціонер, який прибув на місце злочину, зазначив в офіційний довідник мінімальну присутність: довгий фалоімітатор у формі змії, і пару трусиків, акуратно складених, із плямою крові форми мініатюрної крони королівської сім'ї. Даремно я намагався знайти в записі, підготовленім міліціонером (якого перечитав сотні разів на день, з почервонілими від горя очима!), абияку деталь або посилання, хоч скільки закодоване, яке обезсмертило б остаточне вираження обличчя або тіла, що по праву приналежало Пуссіті Ж. Коньо, тепер обоє позбавлені тепла, яке робило її такою живою!
Зараз мені стає простіше, ніж коли-небудь, перетнути бар'єри фізичного світу. Але не й психологічних спотворень, яких підкоряють земляни!
Очевидно, що фалоімітатор я засунув - у ніч повного місяця й помаранчевих відтінків по краях - прямо в горло горезвісного ґвалтівника, який орудував по своєму в нашому місті вже декілька років. Оскільки поліція не робила своєї роботи належним чином (тобто "так як того потребувалось би"!), я сказав собі, що вже пора, брате!, щоби народився раз і нараз герой наляканих дівчат, залишений невідомим, як Зорро, який одсік би назавжди голову нестерпного дракона.
Але я зробив тієї ж нісенітниці й із трусами. Її трусики (ясно-фіолетові й із дискретними квіточками по краях!) я зберіг мов якийсь ще живий зв'язок у видимості прохідного світу, і наче єдине свідчення що залишилось мені щодо відносин нашого матеріального зіпсованого зв’язку: такі ж, згорнені, як і тоді, коли я їх вкрав із кімнати доказів поліції, серед моїх інтимних об'єктів, поряд із доказом, очевидно, вкрадений і він у слідчого, який занотував "легка смерть, без ніяких ознак насильства, жінки". У документі, що супроводжував смерть, отак і було написано: "зґвалтована в момент смерті." Пожовклий від часу папір ще і до сих пір залишається недоторканою ні повітрям майже, з моїм покаліченим підкресленням: синтагма "зґвалтована в момент смерті" підкреслена червоним спеціальним маркером, подібно тому як колись-то зазначали велику рогату худобу у наш час і колишніх рабів минулими епохами.
Але я відчуваю весь час, іноді нестерпних душевними станами, як її кволий образ розлючує мій розум (який відрікається від забуття деталей і жестів спійманих за всі ті роки, що минули від того менту!).
І тепер пам'ятаю як, кожного разу, коли в неї наступав жіночий цикл, Пусіта Коньо ставала невпізнаною. З тих пір як я побачив її вперше, часто здавалося, що деякі частини її тіла розріджувалися й ставали невидимими, подібно тому як у свій час фараони піддавались астральним подорожам, повертаючись до обличчя натовпу, який не запідозрював нічого про транс-матеріальність принципу Меркаба.
Іноді носила намиста із червоного коралу. Багато разів я бачив її одягнену в червоне пальто, але це вже інша історія, яку притримаю для розділу "Інші самогубства".
Я пам'ятаю, що запримітив дивну закономірність: коли новий місяць, губернатор жінок ще із часів, коли вони починають, мов невинні дівчата, отже, коли дивний супутник з’являвся на небі у вигляді невеликого серпа, Пусіта Ж. Коньо плутала, щоразу (і з все більшим розчаруванням!), всі данні з мого календаря притриманого з непохитністю.
Зараз місяць міг більше ніколи не сходити. Цього було достатньо для мого дитинства! А вона, у свою чергу, достатньо одиночна, щоб змусити мене носити одяг з "крепу", щоби приховати від пильних очисьок хлопчиків переламаний хребет, хоча вони були, більш помітними для будь-кого, з легенями наповненими димом недокурків.
Після декілька років, і я читав про легендарну "Даму з камеліями", але не думаю, що вона могла бути настільки складною щодо сексуальних тем мов французи. Тим більше, що народжена, батьками болівійської й норвезького походження, її гени не брали під увагу їхньої віри й неминучих культурних помилок. Більш за те, Пусіті Коньо навіть удалося обійти їхніх гастрономічних переваг, так як доказав і її чудовий жест, коли взяла мою збуджену голову (світлом любові випроміненим саме для неї, але ніколи, не знаючи того) і цілуючи мене ніжно в лоб: наче милосердний Спаситель біблійного прокаженого.
Цілком можливо, що й вище подані приклади могли бути фантазією пов’язаною з Пусітою Коньо, але я завжди підозрював її, самим серйозним модусом, що вона могла б прийняти зовсім абсолютно чужорідний спадок відносно земляному ДНК!
Після подальшої ретельної документації я знайшов, справді, деякі інформації про коханця своєї матері, коптський африканець зі смуглявим обличчям, народжений в отій частині Єгипту, яку засилює православна моно фізична меншина. Як уже знається, вони визнають тільки божественну якість Ісуса, ігноруючи офіційний догмат про подвійну природу - людську й божественну - Спасителя християнського населення.
Що стосується іншого ланку людства залишеного, без права на апеляцію, з іншими рятівниками в обіймах, мене не цікавить питання більш ніж божественний зв'язок із кольором шкіри його фанатичних шанувальників. (Зараз працюю й над цим аспектом, якого, можливо, колись то опублікую!). Так що, якщо можемо говорити й на далі про "мулатів", люди народжені від змішаних шлюбів білих і темношкірих осіб, або "метис", мов результат мікстури темношкірої особи з білошкірою, Пусіта Коньо оминала іноді й цього бар'єра. Подібно іспанському змішаному населенню названого "самбо", "латунні щиколотки" або "лумбіс" з обох американських Каролін або "гвінеяс" із Західної Вірджинії, Пусіта Коньо приналежала "три-расовому потомству", мовою сучасної антропології. Тепер я впевнений, що вона підходила, скоріше, до "мелунгеонам", брюнети з оливковою шкірою й блакитними очима, підключеними - через не знаю яке генетичне диво й фільтром хіп-хоп - з Авраамом Лінкольном, Елвісом Преслі й Авою Гарднер.
Очевидно, я виявив ще й інших культурних тривожних резонансів, але один із них змусив мене серйозно ставитись до загального виснажливого дослідження!
Так само, як серед земельці носять у їхньому тілі, модельованому хтозна якою божественною алхімією, специфічну хвороби, названу "саркоїдоз" абсолютно чужа більшості білого населення, після кількох пошуків, які коштували мене цілого маєтку (і психічної нестабільності, плетуть деякі! ), я виявив, в конструкції тіла, якого носила - протягом 33 років - непорочна Пусіта Коньо, саме в її надзвичайнім тілі!, хворобу, досі невідому людським конфігураціям до цих пір, яку носила в генах і Клеопатра, остання королева єгипетських пірамід.
Я скоро охрестив, оту невиліковну хворобу "крепість", від "кінцевого стану, специфічного, тілу, що знаходиться на кордоні фізичної смерті." Це ім'я прийшло до мене легко і невимушено в інерції циркулюючих думок, лексичним забрудненням від слова "крепітація" (тобто «шум, якого видає повітря коли проникає в постраждалі легені або через удар переламаної кістки») і «креп» (" тонкої і зморшкувата тканина, ношена як траур"). Очевидно, що я міг залишити незавершеним слово, як і його корисний для досвіду сенс, якщо не додав би специфічного закінчення, узяте як відлуння слова "самотність".
Хвороба "самотня, але повністю королівська" римського імператора Цезаря, який періодично з'являвся після епілептичних судорог, тепер схоже укусу бджоли в порівнянні із крепістю, яку повинні були побороти тільки дві жінки в неписаній історії людства. За даними істориків, у той час коли вона знаходилася у своїм пишнім Мавзолеї, Клеопатра попросила своїх рабів щоби вони принесли їй "корзину зі змією в ній". Кажуть, що агонія королеви тривала 3 години, із-за отрути від смертельного укусу. Я думаю, що ближче до істини, є декілька дослідників, але не позбавлені ігнорування до кінця все-таки, які виявили "кошика" з "королівською короною" і "змією" - саме з " єгипетською коброю" символ корони фараонів.
Тепер я можу йти далі.
Тепер я можу вийти за рамки моєї людської зіпсованої конфігурації. Тепер я кажу, як зневага проти богів відновлена Прометеєм: змія засвідчена вченими була тільки невгасимим світлом змією кундаліні, третє око, духовна сила, яку розкрили буддисти, а фалоімітатор (яким була "зґвалтована в момент смерті" непорочна Пусіта Ж. Коньо) є лише його символічною копією.
Звичайно, що й невелика кімната, у якій мешкала, в людській конфігурації, всі 33 роки ідеальна діва Пусіта Коньо, саме за 3 години до остаточної земної агонії, тільки зловісна притча знаменитого Мавзолею, де Клеопатра долала, з усім доступним екстазом космічному сяйву, легендарних мучеників, подібно тому як Св. Мученик Георгій – зі своїм віртуозним списом - драконів!
Тепер я знаю точно.
Тепер я чудово розумію, чому в дитинстві носив одяг із крепу щоби приховати, від зацікавлених очей хлопчиків, переламаний хребет за фасоном таємничого контуру...
Тепер я точно знаю, чому груба самотність, із тих, на скільки жахливих, на стільки ж німих, затопляла мене в підлітнім віці, мов вогненна коханка, тоді як мої супутники прокидалися з постраждалими легенями від недокурків із подвійним фільтром або від недокурених цигарок, байдуже закинутих на вулицю...
Тепер я розумію, що спис – хребетний стовп, який застряг у мені, мов фалоімітатор оброблений спритним іноземцем, у моєму тілі застряглому в чистій крепості: смерковій і рідинній, як найчистіша кров...
І я ще знаю, на цей раз із правдоподібними документами і ясними доказами в руках: у ті темні дні, коли місяць не сходить на небі, його з’їв спритний дракон!
Мадрид, 2001
Крепість Клеопатри
(генетичне викриття
з релігійними та науковими даними)
Пусіту Ж. Коньо знайшли мертвою, у тій же маленькій кімнаті, де вона прожила всі 33 весни своєї людської конфігурації. У вітальній інтимності 24 квадратних метрів існував і я мимохідь. І тільки один раз, так би мовити. Але занадто пізно, і, очевидно, уже неможливо щоби наші думки (і, звичайно, тіла!) могли б спілкуватися нудними наземними частотами.
У своїй підозрілій на деталі доповіді, удачливий ( о, скільки б я не дав, коли отоді знаходився б на його місці) міліціонер, який прибув на місце злочину, зазначив в офіційний довідник мінімальну присутність: довгий фалоімітатор у формі змії, і пару трусиків, акуратно складених, із плямою крові форми мініатюрної крони королівської сім'ї. Даремно я намагався знайти в записі, підготовленім міліціонером (якого перечитав сотні разів на день, з почервонілими від горя очима!), абияку деталь або посилання, хоч скільки закодоване, яке обезсмертило б остаточне вираження обличчя або тіла, що по праву приналежало Пуссіті Ж. Коньо, тепер обоє позбавлені тепла, яке робило її такою живою!
Зараз мені стає простіше, ніж коли-небудь, перетнути бар'єри фізичного світу. Але не й психологічних спотворень, яких підкоряють земляни!
Очевидно, що фалоімітатор я засунув - у ніч повного місяця й помаранчевих відтінків по краях - прямо в горло горезвісного ґвалтівника, який орудував по своєму в нашому місті вже декілька років. Оскільки поліція не робила своєї роботи належним чином (тобто "так як того потребувалось би"!), я сказав собі, що вже пора, брате!, щоби народився раз і нараз герой наляканих дівчат, залишений невідомим, як Зорро, який одсік би назавжди голову нестерпного дракона.
Але я зробив тієї ж нісенітниці й із трусами. Її трусики (ясно-фіолетові й із дискретними квіточками по краях!) я зберіг мов якийсь ще живий зв'язок у видимості прохідного світу, і наче єдине свідчення що залишилось мені щодо відносин нашого матеріального зіпсованого зв’язку: такі ж, згорнені, як і тоді, коли я їх вкрав із кімнати доказів поліції, серед моїх інтимних об'єктів, поряд із доказом, очевидно, вкрадений і він у слідчого, який занотував "легка смерть, без ніяких ознак насильства, жінки". У документі, що супроводжував смерть, отак і було написано: "зґвалтована в момент смерті." Пожовклий від часу папір ще і до сих пір залишається недоторканою ні повітрям майже, з моїм покаліченим підкресленням: синтагма "зґвалтована в момент смерті" підкреслена червоним спеціальним маркером, подібно тому як колись-то зазначали велику рогату худобу у наш час і колишніх рабів минулими епохами.
Але я відчуваю весь час, іноді нестерпних душевними станами, як її кволий образ розлючує мій розум (який відрікається від забуття деталей і жестів спійманих за всі ті роки, що минули від того менту!).
І тепер пам'ятаю як, кожного разу, коли в неї наступав жіночий цикл, Пусіта Коньо ставала невпізнаною. З тих пір як я побачив її вперше, часто здавалося, що деякі частини її тіла розріджувалися й ставали невидимими, подібно тому як у свій час фараони піддавались астральним подорожам, повертаючись до обличчя натовпу, який не запідозрював нічого про транс-матеріальність принципу Меркаба.
Іноді носила намиста із червоного коралу. Багато разів я бачив її одягнену в червоне пальто, але це вже інша історія, яку притримаю для розділу "Інші самогубства".
Я пам'ятаю, що запримітив дивну закономірність: коли новий місяць, губернатор жінок ще із часів, коли вони починають, мов невинні дівчата, отже, коли дивний супутник з’являвся на небі у вигляді невеликого серпа, Пусіта Ж. Коньо плутала, щоразу (і з все більшим розчаруванням!), всі данні з мого календаря притриманого з непохитністю.
Зараз місяць міг більше ніколи не сходити. Цього було достатньо для мого дитинства! А вона, у свою чергу, достатньо одиночна, щоб змусити мене носити одяг з "крепу", щоби приховати від пильних очисьок хлопчиків переламаний хребет, хоча вони були, більш помітними для будь-кого, з легенями наповненими димом недокурків.
Після декілька років, і я читав про легендарну "Даму з камеліями", але не думаю, що вона могла бути настільки складною щодо сексуальних тем мов французи. Тим більше, що народжена, батьками болівійської й норвезького походження, її гени не брали під увагу їхньої віри й неминучих культурних помилок. Більш за те, Пусіті Коньо навіть удалося обійти їхніх гастрономічних переваг, так як доказав і її чудовий жест, коли взяла мою збуджену голову (світлом любові випроміненим саме для неї, але ніколи, не знаючи того) і цілуючи мене ніжно в лоб: наче милосердний Спаситель біблійного прокаженого.
Цілком можливо, що й вище подані приклади могли бути фантазією пов’язаною з Пусітою Коньо, але я завжди підозрював її, самим серйозним модусом, що вона могла б прийняти зовсім абсолютно чужорідний спадок відносно земляному ДНК!
Після подальшої ретельної документації я знайшов, справді, деякі інформації про коханця своєї матері, коптський африканець зі смуглявим обличчям, народжений в отій частині Єгипту, яку засилює православна моно фізична меншина. Як уже знається, вони визнають тільки божественну якість Ісуса, ігноруючи офіційний догмат про подвійну природу - людську й божественну - Спасителя християнського населення.
Що стосується іншого ланку людства залишеного, без права на апеляцію, з іншими рятівниками в обіймах, мене не цікавить питання більш ніж божественний зв'язок із кольором шкіри його фанатичних шанувальників. (Зараз працюю й над цим аспектом, якого, можливо, колись то опублікую!). Так що, якщо можемо говорити й на далі про "мулатів", люди народжені від змішаних шлюбів білих і темношкірих осіб, або "метис", мов результат мікстури темношкірої особи з білошкірою, Пусіта Коньо оминала іноді й цього бар'єра. Подібно іспанському змішаному населенню названого "самбо", "латунні щиколотки" або "лумбіс" з обох американських Каролін або "гвінеяс" із Західної Вірджинії, Пусіта Коньо приналежала "три-расовому потомству", мовою сучасної антропології. Тепер я впевнений, що вона підходила, скоріше, до "мелунгеонам", брюнети з оливковою шкірою й блакитними очима, підключеними - через не знаю яке генетичне диво й фільтром хіп-хоп - з Авраамом Лінкольном, Елвісом Преслі й Авою Гарднер.
Очевидно, я виявив ще й інших культурних тривожних резонансів, але один із них змусив мене серйозно ставитись до загального виснажливого дослідження!
Так само, як серед земельці носять у їхньому тілі, модельованому хтозна якою божественною алхімією, специфічну хвороби, названу "саркоїдоз" абсолютно чужа більшості білого населення, після кількох пошуків, які коштували мене цілого маєтку (і психічної нестабільності, плетуть деякі! ), я виявив, в конструкції тіла, якого носила - протягом 33 років - непорочна Пусіта Коньо, саме в її надзвичайнім тілі!, хворобу, досі невідому людським конфігураціям до цих пір, яку носила в генах і Клеопатра, остання королева єгипетських пірамід.
Я скоро охрестив, оту невиліковну хворобу "крепість", від "кінцевого стану, специфічного, тілу, що знаходиться на кордоні фізичної смерті." Це ім'я прийшло до мене легко і невимушено в інерції циркулюючих думок, лексичним забрудненням від слова "крепітація" (тобто «шум, якого видає повітря коли проникає в постраждалі легені або через удар переламаної кістки») і «креп» (" тонкої і зморшкувата тканина, ношена як траур"). Очевидно, що я міг залишити незавершеним слово, як і його корисний для досвіду сенс, якщо не додав би специфічного закінчення, узяте як відлуння слова "самотність".
Хвороба "самотня, але повністю королівська" римського імператора Цезаря, який періодично з'являвся після епілептичних судорог, тепер схоже укусу бджоли в порівнянні із крепістю, яку повинні були побороти тільки дві жінки в неписаній історії людства. За даними істориків, у той час коли вона знаходилася у своїм пишнім Мавзолеї, Клеопатра попросила своїх рабів щоби вони принесли їй "корзину зі змією в ній". Кажуть, що агонія королеви тривала 3 години, із-за отрути від смертельного укусу. Я думаю, що ближче до істини, є декілька дослідників, але не позбавлені ігнорування до кінця все-таки, які виявили "кошика" з "королівською короною" і "змією" - саме з " єгипетською коброю" символ корони фараонів.
Тепер я можу йти далі.
Тепер я можу вийти за рамки моєї людської зіпсованої конфігурації. Тепер я кажу, як зневага проти богів відновлена Прометеєм: змія засвідчена вченими була тільки невгасимим світлом змією кундаліні, третє око, духовна сила, яку розкрили буддисти, а фалоімітатор (яким була "зґвалтована в момент смерті" непорочна Пусіта Ж. Коньо) є лише його символічною копією.
Звичайно, що й невелика кімната, у якій мешкала, в людській конфігурації, всі 33 роки ідеальна діва Пусіта Коньо, саме за 3 години до остаточної земної агонії, тільки зловісна притча знаменитого Мавзолею, де Клеопатра долала, з усім доступним екстазом космічному сяйву, легендарних мучеників, подібно тому як Св. Мученик Георгій – зі своїм віртуозним списом - драконів!
Тепер я знаю точно.
Тепер я чудово розумію, чому в дитинстві носив одяг із крепу щоби приховати, від зацікавлених очей хлопчиків, переламаний хребет за фасоном таємничого контуру...
Тепер я точно знаю, чому груба самотність, із тих, на скільки жахливих, на стільки ж німих, затопляла мене в підлітнім віці, мов вогненна коханка, тоді як мої супутники прокидалися з постраждалими легенями від недокурків із подвійним фільтром або від недокурених цигарок, байдуже закинутих на вулицю...
Тепер я розумію, що спис – хребетний стовп, який застряг у мені, мов фалоімітатор оброблений спритним іноземцем, у моєму тілі застряглому в чистій крепості: смерковій і рідинній, як найчистіша кров...
І я ще знаю, на цей раз із правдоподібними документами і ясними доказами в руках: у ті темні дні, коли місяць не сходить на небі, його з’їв спритний дракон!
Мадрид, 2001
